Міністерство освіти  і науки

Межівський аграрний ліцей – інтернат

Повідомлення

на тему: Толерантність

                                        Виконав: учениця11класу

                            Стратийчук  Юлія

                                           Перевірив : учитель історії

                                        Велика Тетяна Петрівна

Межова

2015

План

1 Застосування терміну

2 Концептуальне обґрунтування толерантності

3 Проблематичність толерантності

Застосування терміну

Тепер цей термін використовується для позначення широкого кола терпимого ставлення до способу життя та існування соціальних груп, політичних партій або ідей, які багато хто вважає неприйнятними. Серед інших найчастіше йдеться про релігійну, національну, расову, політичну толерантність, толерантність до конкретної статі (чоловічої або жіночої), до сексуальних меншин і т. ін. Зазвичай принцип толерантності не визнають релігійні фундаменталісти, расисти, сексуальні шовіністи, радикальні націоналісти, ксенофоби, етноцентристи. Тоталітарні та авторитарні суспільства також великою мірою нетолерантні до тих чи інших соціальних груп або поглядів.

Приклади толерантності: батьки миряться з певною поведінкою своїх дітей; людина терпить слабкості іншої людини; людина терпить толерантність; монарх терпить інакомислення; релігійна течія терпимо ставиться до гомосексуалів; держава визнає релігійні меншини; суспільство терпимо ставиться до певних форм девіантної поведінки.

Концептуальне обґрунтування толерантності

Толерантність – доброзичливе або принаймні терпиме, стримане (терпимість) ставлення до чогось; в соціальних відносинах – до індивідуальних та групових відмінностей. Світоглядною основою толерантності є поцінування різноманітності – природної, індивідуальної, суспільної, культурної. Проте обернення цієї чесноти на ПОВЕДІНКУ іншого/інакшого почасти виводить її в інше проблемне поле, а отже, частково – на не питому функціональність, з чим часто починаються маніпуляції або непорозуміння. Тобто, ставлення питання про Ваше толерантне відношення у випадках, коли вияви відмінностей інших/інакших порушують Ваші права (принаймні, прописані в законах, визнані в нормах загальнолюдської моралі), є дуже проблематичним, якщо не просто спекулятивним.

На практиці толерантність добре «працює», якщо це – «гра в двоє воріт». Сподівання на те, що вияви толерантності до людини, яка систематично, брутально, цинічно порушує Ваші права, зрештою теж стане до Вас толерантною – як правило, не справджуються.

Толерантність є сенс (і похвально) проявляти до запрошеного гостя (або до біженця від страшних катастроф), який шанує господаря, а не до зайд-експансіоністів та яничарів, бо це вже буде скоріше не толерантність, а вимушене чи тупе рабське терпіння. Маймо пильність: до толерантності часто закликають не тільки щирі миротворці та гуманісти, але й ті, хто в меншості та слабкі (а були б в більшості та сильніші, то ще невідомо :) ), або маніпулятори з тих чи інших суспільних позицій (в тому числі й владиці, яким зручніше керувати толерантними підданими , про що в різних народів існують різноманітні байки. Сподіватися на довготривалі, а тим більше щирі толерантні стосунки з тими, з ким у Вас інтереси несумісні аж до протилежного, є даремним.

Толерантність обґрунтовується на підставі досить різних точок зору, з яких найбільше поширені такі:

Позиція державного патерналізму.

Держава визнає терпимість до релігійних та ін. груп, якщо вони не ставлять під сумнів владу монарха та його династії, а також певні особливості державного ладу (наприклад – пануючу релігію), на підставі чого влада «добровільно» терпить практику меншості, яка, у свою чергу, не має переходити межі допустимого.

Позиція християнської терпимості.

Вона ґрунтується на:

концепції рівності усіх людей у їхніх гідності та свободі, як створених за образом і подобою Бога;

кожен має право на свою думку, тобто на несхожість на інших;

ніхто, крім Бога, не має монополії на істину і право на особливу близькість до неї;

оскільки людина ушкоджена первородним гріхом, як людські спільноти, так і влада та держава також не гарантовані від помилок;

порушення загальнообов’язкових норм поведінки, зафіксованих у світових релігіях (не вбивай, не кради, не зашкодь та ін.) не підлягає включенню до сфери толерантності.

Позиція відділення церкви від держави.

Держава, виступаючи як світська нерелігійна інстанція, не повинна порушувати принцип свободи совісті, має виявляти однакове ставлення до різних віровизнавчих спільнот, атеїстів, а також прихильників різних норм моралі; у цьому вона керується необхідністю «загального блага».

Позиція універсальності прав людини, конституційної демократії та громадянської рівності усіх людей в їхніх свободі та гідності.

«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом i совістю i повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства».

      Ліберальне суспільство відмовляється від засобів політичного примусу, керується принципами демократії та дотримання прав людини, свободи асоціацій та виключення насильства над совістю членів асоціацій. В основі такого підходу – егалітарно-універсалістський критерій громадянської рівності, який вимагає як рівного ставлення, так і взаємного визнання всіх громадян в якості «рівних» і «повноцінних» членів політичної спільноти. Тільки за умови повного і безумовного включення громадян у соціум досягається громадянська єдність.

     Толерантність залишає недоторканими властиві різним релігіям, політичним партіям та іншим соціальним групам претензії на істину і правоту. Проте, вони не повинні претендувати на моральну або владну монополію і мають обмежити їх практичну значущість. Переконання повинні бути практично значущими тільки у межах, визначених нормою повного і пропорційного включення всіх громадян у соціум. Така вимога означає послідовну реалізацію можливостей слідувати тому способу життя, який наказує людині її релігія або етос. Однак, вона повинна реалізовувати свій етос у межах норм громадянського рівноправ’я, і також зобов’язана поважати у цих межах етос інших.

Приклади толерантності: батьки миряться з певною поведінкою своїх дітей; людина терпить слабкості іншої людини; монарх терпить інакомислення; релігійна течія терпимо ставиться до гомосексуалів; держава визнає релігійні меншини; суспільство терпимо ставиться до певних форм девіантної поведінки.

Проблематичність толерантності

Щодо поняття толерантності і досі точаться дискусії. Позиції розділяються на дві протилежні:

  -цей термін є попереднім та, хоч і є історично справедливим, однак має бути уточнений або замінений на більш позитивний та супроводжуватись чіткою оцінкою плюралізму та різноманіття;

  -він є абсолютним концептом, що важливий для існування суспільства та обмеження дискримінації.

Проблематичність толерантності

Щодо поняття толерантності і досі точаться дискусії. Позиції розділяються на дві протилежні:

цей термін є попереднім та, хоч і є історично справедливим, однак має бути уточнений або замінений на більш позитивний та супроводжуватись чіткою оцінкою плюралізму та різноманіття;

він є абсолютним концептом, що важливий для існування суспільства та обмеження дискримінації.

Також дискусії точаться з приводу міри толерантності – якою мірою і в яких ситуаціях толерантність має бути присутня. Проблематичною є повна (радикальна) толерантність, яка вимагає толерантності навіть до радикалів, що потенційно становлять загрозу для дотримання прав частини громадян або стабільності соціальної системи.

Ефективна толерантність неминуче повинна бути абсолютною, і, щоб дієво виконувати свої функції – бути примусом, бути нетолерантною до нетолерантності. К. Поппер (Karl Popper) це визначив як «парадокс терпимості»: «необмежена терпимість повинна привести до нетерпимості». У цьому плані суперечка стосується меж терпимості – наскільки суспільство і його соціальні інститути мають віднайти розумні засоби самозбереження, що певною мірою підмінює принцип толератності.

Американський дослідник Р. Інґлехарт (Ronald Inglehart) безпосередньо пов’язує толерантність із рівнем матеріального добробуту, економічним прогресом та типом культури. Вона, на його думку, залежить від того, чи суспільство ближче до «традиційної», чи до «секулярно-раціональної» культури. Суспільствам першого типу культури властиві «цінності виживання», неповага до етнічного рівноправ’я, рівності статей, низький рівень міжособистісної довіри, нетерпимість до інакомислячих; для спільнот з культурою другого типу характерні «цінності самовираження».