З давніх часів Північне Причорномор'я було ніби мостом, що з'єднував Європу та Азію. По цьому мосту пересувались різні племена...

Найдавнішим населенням нашого краю були скіфи. Повну картину їх життя, крім показань їх сучасників, дають розкопки чисельних скіфських могил, розсіяних на території нашого краю.

     Із розкопаних могил цікавий матеріал одержано із Чортомлицької могили, що знаходилась на північний захід від м. Нікополь, могили Близнеці, Гермесова (між Катеринославом та Нікополем) та інших.

     На території нашого району таких могил багато. По всьому району знаходять поховання людей в скоцюбленому вигляді. Це скіфські поховання. В V столітті з берегів Балтійського моря почали просуватись на південь  готські племена. В другій половинні IV століття в прикаспійські та чорноморські степи вторглось тюрське плем'я гунів, яке втягло у свій рух аланів, східних готів і слов'ян.

     В 453 році після смерті вождя гунів Атіли гунське царство розпалось. Виділяється багато племен, в числі яких були і слов'янські племена. Слов'янські поселення на правому березі Дніпра були вже в кін.V на-поч. VI століття. Таке поселення було і на місці сучасного Дніпропетровська. Із сходу йшли кочові орди болгар, аварів, хазар. Істотного впливу на наш край вони не зробили. Але деякі слова, назви залишилися...

     В  IX ст. починається об'єднання слов'ян в руську державу. Західну частину Дніпропетровської області заселяли тиверці. Поява в північних степах печенігів і упрів у IX-X століттях змусили русичів обороняти свої володіння, будувати міста і поселяти підвладних Русі кочовників (тюрків, берендеїв та інших).

Печенігів в XI ст. змінили половці. Печеніги і хозари розселились на Русі, частково змішались з половцями або переселились за Дунай.

     Протягом  всього XII ст. йшла вперта боротьба Русі з половцями. Вона знайшла своє відображення у героїчному епосі " Слово о полку Ігоревім"

     В першій чверті п. п. XIII століття, в 1224 році, на березі ріки Калки (Каяли) відбулась перша зустріч русичів з татарами. Вона закінчилась для руських князів трагічно.

В 1236-1240 роках татари завоювали Східну Європу. Головним центром свого перебування (Золота Орда) вони обрали низи Волги, поширюючись

до Дніпра. Вся східна частина Дніпропетровщини опинилась під їх стоянками і кочів'ями. На захід від Дніпра їх кочів'я ріділи. З сер.XIV ст. витіснені московсько-литовськими  князями із західної частини нашої області. Після смерті княза Вітовта в 1430 році ми бачимо тут укріплення Муссурим (Мішурин Ріг), Кочкове (Кічкаси) та інші. Після об'єднання Польщі з Литвою посилюється польський вплив на західну частину області. На півдні, в Криму складається новий татарський центр. Татари проникли в Крим на початку XIII століття. Спочатку кримські татари були залежними від Золотої Орди. Але в міру її розкладу, під впливом турків з півдня, за династії Гіреїв Кримське ханство стає незалежним. В сер. XV ст. кримські татари закріпились на березі Дніпра. На території сучасних Донецької та Запорізької областей Джамбулукську і Едічкульську орди заснували ногайські племена. Із цих орд , які підкорялися Кримському ханові, вперше виділилась група «партизанських кінних загонів», що стали називатись козаками.

     Таким чином на території нашої області утворилась грань між польським королівством та мусульманськими  народами. З метою боротьби з бродячим населенням  Дніпропетровщини, Польща роздавала землі великими ділянками своїм магнатам. Поселенці  пустуючих земель (Дикого Поля),поповнювались вихідцями з Польщі, Москви, з українських земель. Живучи в умовахочікування постійних нападів з боку козацьких кінних загонів, стали створювати такіж легкі кінні загони, що складалися із добровольців-втікачів. Вони присвоїли собі татарське ім'я козаків. Ядром швидко зростаючого козацтва стали своєрідна община - Запорізька Січ або Кош, місцеперебування якої вісім раз мінялось. Перший Кош був на острові Хортиця, остання Січ, знищенна російкими військами 1773 року, що знаходилась біля  села Покровського Катеринославського повіту. Поступово заглиблюючись далеко в степ, частково для експлуатації природних багатств краю, козаки до сер.XVI ст. присвоїли собі обширну область від ріки Орелі  м. Чигирина до татарських кочів'їв на півдні  від ріки Синюха (притік Буга) до ріки Вовчі і навіть до Азовського моря, відтіснивши таким чином на схід і на південь татар і ногайців, на захід і на північ поляків. Таким чином, всяДніпропетровщина уже в середині XVI століття знаходилась у володінні запорізьких козаків, що утворили бруствер між татарами і Польщею. Польські королі розуміли значення козацтва, а тому польський  король Стефан Баторій в 1576 році особою грамотою на ім'я гетьмана Якова Богданка і кошового запорожця Павлюка пожалував козакам означені землі.

Саме в цей час виникають перші сучасні поселення на території нашого району. Одним із найдавніших поселень була Підгородня. От що говориться в документах про її заснування:"... Слобода Подгородняя, при реке Соленой, многолюдная, с населением состоятельным, при двухштатном церковном притче находится у Павлоградского уезда во втором благочинническом округе. Река Соленая, особенно её устье - место впадения её в реку Волчью, из давних лет во всей во всей подробности была знакома Запорожскому казачеству. В тальниках и камышах реки Соленой, в балках и оврагах при ней всегда скрывались целые ватаги запорожского Сечевого товариства, по наказу Коша, внимательно следя за движением татар, турок и ногайцев, нередко били и поражали их здесь, отнимали у них ясырь и брали в плен их самих. Овраг Лозовой при реке Соленой  в приходе нынешней слободы Подгородней в 1696 и 1704 гг. значится уже в числе населненых

мест и в околичности его сечевики-запорожци  и имели у себя часовню с иконой Архистратипа Михаила, а для услужения и молитвословий в часовне содержали при ней перомонаха Самарского монастыря.

 В 1780-81 гг. по основании в нынешней слободе Новопавловке города Павлограда,Волноводский земский комиссар по наказу Азовского губернатора Черткова все зимовники  при овраге Лозовом соединил вместе и многолюдную эту  деревню и назначил быть государственной

воиской слободой и назвал её Подгородней, т. е. лежащей под городом Павлоградом, при городе Павлограде..."

     В 1707 році згадується серед інших населенних пунктів Запорізької Січі с. Слов'янка,  що офіційно стало так називатись з 1777 року, та село Іванівка бувшого Олександрівського повіту.

     В 1653 році здійснилось приєднання (Малоросії до Росії) України до Росії. До Росії переходили верховні права на землі, які запоріжці вважали своїми,

операючись на давність захоплення, так і на жалувану Грамоту Стефана Баторія. Після невдалого Прутського походу Росія втратила території на Азовському морі, а після розорення російськими військами Січі на Чортомлиці, для уникнення зради запоріжців в шведську компанію і уходом їх в турецьке підданство, де вони заснували Січ проти міста Алешки, Росія втратила свої права на землі запорожців. Із  втратою російських фортець на Самарі і уходом запоріжців східна частина Катеринославської губернії обезлюдніла.

      Між тим, приплив біженців в південні степи відновився і по Дінцю вони стали прибувати в північно-східну частину Катеринославької губернії. Одночасно з цим північна, західна і східна її частини  для укріплення російських кордонів заселялись слободськими (Малоруськими) полками, що називались ландміліцією. Це почалося ще при Петрі I. При Анні Іванівні в 1731-35 роках була проведена так звана Українська лінія укріплень між Дніпром і Північним Донцем. На цю лінію було поставлено 22 полків (Новомосковськ). Премоги Мініха і Лассі забезпечили Росії вигідний Белградський мир, за яким Катеринославська губернія  остаточно ввійшла до складу Росії.

     В 1752  році при імператриці Єлизаветті Петрівні на території нашої слободи поселились перші іноземці - 620 сімей сербів, виведених польським військом з Балканськогопівострова і поселених в Луганському повіті, потім були переселені венгри, молдавани і інші вихідці із Туреччини і Австрії, а по ріках Лугань і Бахмутці із сербських полків Шевича і Прерадовича був створений бахмутський гусарський полк. Поселення цього полку склали Слав'яносербію. Одержавши прощення, запоріжці розширили свої володіння до р. Кальміусу.

     В 1783 році відбулося приєднання Криму до Росії.

     В 1775 році дивізія генерала Текелі зайняла Січ. Частину запоріжців було переселено на Кубань. Землі Катеринославської губернії посилено жалувались

поміщикам  і заселялись перселенцями із інших областей та іноземцями.

     Саме в цей час виникають основні міста нашого краю.

     ДНІПРОПЕТРОВСЬК (КАТЕРИНОСЛАВ). В XVII столiттi в околицях нинiшнього Днiпропетровська iснувала польська крiпость Кайдак, побудована в 1635 роцi.

 Вона була зруйнована козаками, якi заснували поряд слободу Половицю. Спочатку почали будувати на лiвому березi Днiпра по течiї Самари, між колонами Юзефсталь і Кронепортен, але ця місцевість часто затоплялась. Тому в 1787 році імператриця Катерина II в час своєї подорожі в Крим поклала початок в Катеринославі Преображенському собору. Особливо багато для розвитку міста зробив князь Потьомкін. В 1802 році величина заселеної території складала 1 756 десятин. В місты було 241 вулиця і перевулків, що простяглися на 139 верст,14 площ, розміром 43 1/4 дес... 5 громадських садів (45 1/4 дес). Налічувалось 14 565 будинків, 55 591 кам'яних, 8 583 дерев'яних і 391 глиняних, критих залізом - 8 452, деревом - 1 859, черепицею - 2 678, толем 100 і іншим матералом - 1 576. Місто

освітлювалось 846 фонарями, мало водопровід, не було каналізації. Число жителів 1902 році становило 218 578 чоловік: 55% - росіяни, 35% - євреї, 5% поляки.

      В місті було навчальних закладів: Гірничий інститут, 21 чоловіча  та 9 жіночих гімназій, 53 початкові чоловічі та 12 жіночих шкіл; 8 бібліотек, 11 лікарень по 827

ліжок, лікарів 196, ветеринарів 10, акушерів і повивальних бабок 120, фельдшерів 163, готелів 48, харчевень і столових 132. Фабрики і заводи - 132, давали продукції

на 60 010 062 карбованця.

Штат поліції: 482 чоловіка.

      ПАВЛОГРАД. В XVI столітті місцевість нинішнього Павлограда входила до складу Самарської паланки. По переказам, початок Павлограду було покладено

козаком Матвієм Хижняком.В 1764 році на місці нинішнього Павлограда було засноване село Луганськ, назначене штаб-квартирою Луганського пікінерного полку.

Сюди ж переселились і запоріжці із Кальміуської паланки.

     В 1780 році біля села був побудований шанець, названий Павлоградом, а через 2 роки був утворений Павлоградський провіт. В 1804 році місто Павлоград було

перенесено в село Луганське.

     На початку ХХ століття в Павлограді було 30 725 жителів.

     Росіян і українців - 73%, євреїв - 26%, інших - 1%.

     Жилих домів - 1 708, дерев'яних - 1 512, кам'яних - 70, змішаних - 126, критих залізом - 1 370, черепицею - 150, соломою - 188. Число церков - 6, єврейська

синагога. 1 чоловіча і 2 жіночі гімназії, 12 лікарів, 2 ветеринари, 14 фельдшерів і акушерок, 9 готелів, 26 трактирів, 19 фабрик і заводів, які виробляли продукції на

5 750 000 карбованців.

     Одночасно з Павлоградом і Катеринославом було засновано село Новопавлівку. От що говориться в одному з документів про її заснування:"...Со времени

вступления своего в управление новооткрытий Азовской губернии, Чертков, озабочен был мыслью устроить в своей губернии город Павловск, в честь и память

 наследника престола Павла Петровича. Изыскивая лудшие и удобнейшие для этого места, Чертков остановился первоначально на старинной запорожской паланке

на Кальмтиусе. И в этой паланке, при впадинии Кальмиуса в Азовское море, решился устроить новый город Павловск. Но 26 июля 1780 г. по распоряжении

Потёмкина эту местность заняли пришедшее из Крыма греки,основали здесь Мариуполь. Существование города Павловска назначено господином Чертковным в

селе Павловске на реке Соленой. 23 апареля 1784 г. эту местность передали колонистам-курсиканцам, кои всё рымско-католического исповедования состоят,

а жителям тамошним греко-росийского исповедования тем же указом велено в другое место переселятся."

      "На 1902 рік в с. Новопавловці було 865 дворів (2 731 чоловіків, 2 610 жінок), 10 495 десятин надільної землі, 1400 дес. купленої, 25 незручної. 2 церкви,

єврейський молитвений дім, 3 школи з 110 учнями, лікарня, почтове відділення, 4 ярмарки, недільний базар, 3 цегельні, 3 черепичні, 2 парові і газогенераторні

мельниці, 1 лікар, 2 фельдшери, вільна аптека, волосне правління."

      С. Підгородня - 960 дворів, чоловіків - 5 342, жінок - 5 495, 11 016 десятин, ремісниче училище, черепичні заведення.

      С. Григорівка - дворів - 193, чоловіків - 597, жінок - 612, землі 1 519 десятин, церква, початкова земська школа, дві парові мельниці.

      До Новопавлівської волості відносились Марівнталь: 54 двори, чоловіків - 176, жінок - 194, 111 десятин надільної, 1 491 десятин купленої землі, 4 двори 12

чоловіків і 16 жінок - 27 десятин землі - с. Удачна. 

      Зелений Кут - 23 двори, 78 чоловіків і 80 жінок, 145 десятин надільної та 200 купленої землі.

      Лупополь - 12 дворів, 33 чоловіка і 32 жінки, 12 десятин купленої землі і 25 незручної.

      Колонія Межова - 48 дворів, 186 чоловіків, 190 жінок, 2 846 десятин землі.

      Економія Фурсова - 1 двір, 3 чоловіка, 4 жінки, 40 десятин пригодної землі і 15 непригодної землі.

      Новопідгородня - 215 дворів.

      Слав'янська волость:

дворів - 1 240, чол. - 3 526, жін. - 3 487, землі - 11 3478 надільної, 2 206 десятин купленої, 2 церкви, єврейський молитвенний дім, 4 школи, лікарня, почта, 3 ярмарки,

 недільний базар, 3 чер. майстерні, земський начальник, лікар, фельдшер.

     Андронівка - 24 двори, 72 чол., 68 жін., землі 108 дес.

     Новоолександрівка - 22 двори, 66 чол., 44 жін.,  172 дес. землі.

     Варваровка - 14 дворів, 42 чол., 35 жін., 136 дес. землі.

     Юр'ївка - 35 дворів, 105 чол., 70 жін., 164 дес. землі.

     Наталівка - 38 дворів, 114 чол., 70 жін.,  252 дес. землі.

     Ільяшевська - 12 дворів, 36 чол., 24 жін., 30 дес. землі.

     Малопокровка - 12 дворів, 66 чол., 59 жін., 96 дес. землі.

     Маліївка - 8 дворів, 24 чол.,  26 жін., 274 дес. землі.

     Крутоярово-Петрівка - 47 дворів, 141 чол., 94 жін., 440 дес. купленної землі.

     Новослав'янка - 72 двори, 216 чол., 196 жін., 730 дес. надільної землі.

     Лозоватівка - 39 дворів, 119 чол., 87 жін., 578 дес. землі.

    Хутір:

     Довженка - 1 двір, 4 чол., 2 жін., 1 520 дес. землі

    Малєєва - 1 двір, 7 чол.,  4 жін., 464 дес. землі.

    Карпа Прокопенка - 1 двір, 5 чол., 6 жін., 20 дес. землі.

    Федора Панченка - 1 двір, 8 чол., 9 жін., 20 дес. землі.

    Братів Товстоп'ятих  - 1 двір, 6 чол., 3 жін., 250 дес. землі.

    Коршинов - 1 двір ,5 чол., 6 жін., 76 дес. землі.

    Черткова - 1 двір, 7 чол., 8 жін., 391 дес. землі.

    Юр'ївка (Новопавлівський) - 9 дворів, 883 дес. землі.

    ст. Довженка - 1 двір, 2 чол.,  1 жін., 115 дес. землі.

    Никифор Масира - 1 двір, 2 чол., 3 жін., 202 дес. землі.

    Дерев'янко - 1 двір, 4 чол., 6 жін., 180 дес. землі.

    Юхим Зуб  - 1 двір, 8 чол., 9 жін., 218 дес. землі.

    Афонін - 1 двір, 5 чол., 6 жін., 146 дес. землі.

    Шуляка - 1 двір, 6 чол., 8 жін., 146 дес. землі.

    Фостенка - 1 двір, 9 чол., 7 жін., 88 дес. землі.

    Вери Мисюріної - 1 двір, 216 дес. землі.

    Омельчин - 1 двір, 4 чол., 5 жін., 40 дес. землі.

    Яків Кондратенка - 1 двір, 6 чол., 8 жін., 384 дес. землі.

    Іван Кириченко - 1 двір, 3 чол., 2 жін., 146 дес. землі.

    Дмитро Кириченко - 1 двір, 4 чол., 3 жін., 164 дес. землі.

    Іван Начко - 1 двір, 9 чол., 4 жін., 232 дес. землі.

    Вдова Кондратенко - 1 двір, 5 чол., 7 жін., 22 дес. землі.

    Дмитро Кондратенко - 1 двір, 8 чол., 5 жін., 179 дес. землі.

    Чорнокнижний - 393 дес. землі.

    Герасим Головань - 1 двір, 7 чол., 6 жін., 500 дес. землі.

    Сафрон Могила - 1 двір, 3 чол., 3 жін., 273 дес. землі.

    Гаврила Месенко - 1 двір, 6 чол., 8 жін., 430 дес. землі.

    Олексія Кіндратенко - 1 двір, 10 чол., 9 жін., 50 дес. землі.

    Міщан Зелікових - 1 двір, 11 чол., 7 жін., 146 дес. землі.

    Міщан Голубського - 1 двір, 4 чол., 5 жін., 250 дес. землі.

    Григорія Лященко - 1 двір,  6 чол., 4 жін., 1 777 дес. землі.

    Івана Левщина - 1 двір, 7 чол., 5 жін., 82 дес. землі.

    Христофора Кільмана - 1 двір, 4 чол., 3 жін., 1 038 дес. землі.

    Міщан Тарасенкових - 1 дір, 3 чол., 4 жін., 259 дес. землі.

           Іванівка - дворів 1 235, чол. - 5 010, жін. - 4 864, землі - 13 830 надільної, непридатної - 814,  2 церкви, 4 земські школи, 1 церковно-нар.школа, Земська

амбулаторія, 1 лікар, 1 фельдшер, 1 акушерка, 4 ярмарки, 2 парові мельниці, волосне управлыння.

           С. Веселе- 249 дворів, 734 чол., 724 жін., 2 215 дес. землі, 1 деревяна церква, церковно-приходська школа, 30 учнів.

           С. Олександрівка - 130 дворів, 412 чол., 410 жін., 1 115 дес. землі, 1 школа грамоти.

      Заселення нашого краю продовжувалось особливо інтенсивно в першій половині 19 століття з пробудовою залізниць і посиленим видобутком рудних багатств нашого краю. Посилюється притік міського населення Катеринославської губернії, а саме землеробське населення краю, що складалося з українців, в значній частині нащадків запорізьких і дніпровських козаків.

      Російське населення зосереджувалось головним чином в містах: Катеринославі, Павлограді, Кам'янському. Ті ж росіяни, що селились у селах, злилися з українцями. Значний процент становили німці (мотерани, католики, меноніти). Вони переселились в наш край у 1779-1783 рр. Ще в 1778 році греки, що жили в Криму, звернулись до Катерини ІІ з проханням прийняти їх у російське підданство Катерина ІІ наказала відвести їм землі по річці Кальміусу. Звідси вони

поселились по рр. Сухі та Мокрі Яли.

     В 1913 році загадьна площа нашої області становила 54 377 кв. верст. В адміністративному відношенні вона ділилась на 8 повітів, 238 волостей, 34 стани і 59 участків земських начальників. В ній було 8 міст - один губерновки,  7 повітових. Площа губернії 566 321 дес... Павлоградський повіт - 792 335 десятин.

     На перше січня 1913 року населення області становило 3 298 486 душ. В містах проживало 524 708, а в селах - 2 773 788 чоловік.

     Населення розподілялось так:

дворян і чиновників - 0,96%, духовенства - 0,33%, купців - 0,37%, міщан - 9,87% ,селян і козаків -  87,4%, іноземних підданих - 0,35%.

     За віруванням: православних - 90%, католиків - 1,52%, мотеран - 3,06%, старообрядців - 0,44%, іудеїв - 4,8%, магометан - 0,1%.

     На території нашої області розробляється глиняний кар'єр гр. Ауе Волд біля Мало-Михайлівки. На його основі було побудовано Демуринський завод

вогнетривкої цегли. Він належав Ауе Волд.

    По території району проходила залізниця. Вона називалася Катерининською. В межах сучасного району знаходились станції Удачна, Межева і Демурино та роз'їзди блок-пост №15, блок-пост №15в, №16 та №16в, №17, №18, №19, №19в, №20.

     Завершення будівництва залізниці припадає  на 1886 р. Залізниця була споруджена на кошти французьких банків. Вона зв'язала кам'яно-вугільний Донбас із  Криворізькою рудою. Тому рух по цій залізниці був особливо інтенсивним. Залізниця сприяла розвиткові капіталізму на селі; збільшується продаж худоби. Але урожаї були надзвичайно низькими. Тому не багато хліба могли продати селяни. Так у книзі "Вся Екатеринославская губерния" фонд №2872 стор. 221 даються такі дані про урожай зернових:

1853 р.: озимі - сам 2 3/4, ярові - сам 4 1/2, картопля - сам 3/4;

1854 р.:                      2 3/4,                       3,                                3 3/4;

1856 р:                       2 1/3,                       1 2/5,                          2 1/2;

1857 р.:                      2 1/6,                       4 1/6,                          5 1/4;

ці цифри можна було б продовжувати. Вони показують, що небагато могли продати на ринку зерна державі селяни. Реформа 1861 року сприяла дальшому

розшаруванню серед селян нашого району. На 1887 рік селяни зобов'язані були викупити всі повинності. Та не всі селяни одержували землі. Так, в Новопавлівській общині із 3 002 осіб чоловічого населення земельні наділи одержували лише 1 472, у Підгороднянській общині із 3 495 чоловік - землю одержали лише 1 666 чоловік.

 Розмір земельного наділу становив 3,4 десятин. Зовсім не одержували землю жінки. Зрозуміло, що при наявності такої кількості землі  і таких низьких урожаїв, сплатити викупні платежі і податки було не під силу навіть середнім селянам. Тому багато селян кидало насиджені місця і йшли шукати собі кращої долі. З'явився крилатий вираз: "Іти на лінію"., що означало кинути господарство (облиняти). І йти на заробітки в Донбас, на Кубань і т.д.

     Не один раз селяни сел Іванівки, Новопавлівки, Підгородні піднімалися проти поміщиків, у дев'яностих роках вони розгромили маєток поміщика

Клевцова-Левандова, у 1904 р., маєтки поміщика Коростієва, графа Мордвінова.

     У стихійний селянський рух кращі люди села старалися внести елементи свідомості.

     Так, у донесенні пристава у Катеринославське жандармне управління є документ, в якому говориться: "Урядник Новопавловской волости Павлоградского уезда  г. Гаведасов 12 числа сего июня месяца доставил мне  издание комитета социал-демократической рабочей партии брошюры "Чего хотят социал-демократы?" Ленина, "К деревенской бедноте", листики "В ожидании успехов", "Почему царское правительство хочет войны?", "Война против войны". Эти преступные издания  урядником были отобраны у крестьянок с. Новопавловки Хатинии Чистяковой, Елены Маценко и мещанки Марии Дрючиной, проживающих в селе Новопавловке.

 О чём имею честь усведомить  ваше блегородие, присовокупляя, что отобраные брошуры и листки представлены  в Екатеринославское жандармское управление, а донесено прокурорам Харковской судебной палаты, Екатеринославского областного суда, прокурору по Павлоградскому уезду и павлоградскому уездному исправнику".

     Пристав і стану Павлоградського повіту, діло №347 1904 року липня 12 дня, діло № 50 лист 187.

     На донесенні є резолюція встановити нагляд і розпорядження попу Тихону по цьому приводу. Ці факти свідчать про те, шо соціал-демократичні організації  Катеринослава проводили величезну організаторську і виховну роботу серед селянства губернії, і в тому числі серед селян Новопавлівської, Іванівської та Слов'янської волостей, що входить нині до складу нашого Межівського району.