ВСТУП

Процес пізнання - це процес переходу від найпростіших моделей світу до більш складних . Дитина повинна розвиватись і навчатись кожної миті, не помічаючи цього. Необхідно, щоб безперервно відбувалась різноманітна пізнавальна дослідницька діяльність. Вона повинна бути спільною з учителями, батьками, іншими дітьми. Як тільки зникає зацікавленість, натхнення, подив, то одразу починають панувати лінощі та примус. Труднощі у навчанні стають нездоланними , і дитина, яка була старанна і дисциплінована, виявляється не здатною до подальшого набуття знань та навичок.

Дослідницька діяльність - вища форма самоосвітньої діяльності учня формування науково-дослідницьких вмінь у школярів - процес складний і довготривалий.

Він не виникає на порожньому місці і не розвивається сам по собі.

А тому завдання вчителя — поступово й методично формувати дослідницькі навички, здійснюючи постійний контроль за виконанням учнями науково-дослідницьких робіт; аналізувати і виправляти помилки; визначати найкращі, найбільш ефективні шляхи виконання роботи, розчленовувати її на певні складові та розділи, навчаючи учнів поєднувати дослідницьку діяльність з науковою, а також з'ясовувати можливості подальшого застосування результатів роботи.

Однією з умов успішного виконання науково-дослідницької роботи учнів є відповідність проведення дослідження методам навчання, а також віковим та розумовим особливостям розвитку школяра, бо занадто складні для розуміння юному досліднику або ж зовсім не доступні методи розв'язання проблеми можуть спричинити втрату ним інтересу до виконання роботи зокрема і науково-дослідницької діяльності взагалі.

Одним із перших кроків вчителя-керівника наукової роботи є вивчення-науково-пізнавальних інтересів учнів, що впливає як на вибір теми дослідження, так і на хід роботи над ним. Звичайно , навіть надзвичайно цікава тема, зумовлена лише потребами часу чи нав'язана вчителем учневі, не сприятиме успішному виконанню роботи. Пріоритетним, визначальним фактором у виборі теми є стійкий пізнавальний інтерес до неї дослідника і його бажання внести щось нове в її розкриття.

Велике значення при вивченні навчального матеріалу  має самостійна робота учнів, що є однією з форм навчально-дослідницької діяльності. Вона ґрунтується на вивченні навчальної, наукової, науково-популярної літератури, мемуаристики, публікацій у газетах, журналах, архівних, музейних матеріалів.

Мета самостійної роботи — формування у школярів стійкого інтересу до історичної науки, глибоких і міцних знань з обраної тематики, розвиток умінь і навичок дослідницької роботи та її відповідного оформлення.

Процес дослідження має індивідуальний характер і відбувається за такою схемою:

вибір теми - складання плану роботи - визначення кола джерел і літератури -знайомство із джерелами і складання на їх основі плану написання дослідження  та оцінка фактів - обробка та систематизація зібраного матеріалу -написання роботи -її рецензування і доопрацювання - остаточне редагування та оформлення - захист роботи. Вибір теми передбачає врахування актуальності проблеми, ступінь її розробки , наявність джерел і літератури, пізнавальних інтересів і можливостей школярів. Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що завдання школи не лише дати учням певні знання, але й навчити їх використовувати; а в разі необхідності -творчо опрацьовувати. У зв'язку з цим проведення наукових досліджень у школі доцільно поєднувати з розвитком творчої особистості; воно має стати його кінцевим результатом.

           ЕТАПИ ВИХОВАННЯ ЮНОГО ДОСЛІДНИКА

Уміння дослідника необхідно розвивати ще з молодших класів і продовжувати в подальшому навчанні. У початкових класах повинні переважати ігрові форми, тож головним завданням вчителя повинна бути підтримка інтересу й уваги школяра до рішення проблеми. У середніх і старших класах особливої уваги заслуговують такі завдання: доповідь, повідомлення, конспектування, написання тез, робота з історичними джерелами та додатковою літературою тощо.

Ці форми роботи широко використовуються у шкільному навчанні.

Пропонуємо один з варіантів переліку пізнавальних вмінь, які сприяють вихованню дослідника з урахуванням вікових особливостей школярів.

1. Бесіда за текстом (з 5-6 класу): читання тексту, пошук у ньому

відповіді на запитання.

2.        Переказ, короткий виклад ідей (з 5-6 класу): переказувати текст своїми словами, користуватись довідковим матеріалом.

3. Складання плану (з 5-6 класу): самостійно ділити простий текст на частини, виділяти головну думку, озаглавлювати частини.
4. Уміння готувати повідомлення (з 5-6 класу): складати план відповіді за параграфом підручника або іншого тексту, виділяти в тексті основні структурні елементи системи наукових знань, користуватись довідковим матеріалом .

5.Виконання індивідуальних проектів (з 5-6 класу): визначення проблеми, яку треба буде розв'язати в процесі проектування, чітке формулювання мети, визначення змісту і напрямків діяльності, форми дослідження, структури проекту та його ресурсного наповнення.

6.Робота з візуальними історичними джерелами (з 5-6 класу): вміння працювати з

малюнками, ілюстраціями, характеризувати зображене та ставити питання .

7. Робота з додатковою літературо (з 5-6 класу): вміння працювати : з одним

додатковим джерелом - уривком документа, газетною чи журнальною статтею,

аналізувати заголовки, виділяти в тексті основні структурні елементи.

8.Знайомство з бібліотечним каталогом (з 5-6 класу): вміння працювати з каталогом, складати бібліографію, прості тезисні плани до першоджерел..

9. Робота з письмовими історичними джерелами (з 6 класу): вміння порівнювати викладення одних і тих же питань у різних джерелах, виявляти загальне, знаходити відмінності, формулювати і висловлювати власну точку зору.

І0. Історичний твір (оповідання, портрет) (з 6 класу): складати план простого переказу до прочитаного тексту, структурувати текст у процесі підготовки відповідно до плану.

11.      Уміння робити доповідь (з 7-8 класу): порівнювати різні точки зору принципових питань, визначати і висловлювати власну точку зору.

12.Елементи роботи з рефератом (з 8 класу): самостійно робити висновки й узагальнення за декількома джерелами, робити виписки..

13.Складання  опорного конспекту  та схемоконспекту (з 8 класу): розділити текст на основні смислові частини, виділити головні думки, сформулювати пункти, найсуттєвіші положення, послідовно і коротко викласти своїми словами або у вигляді цитат.

14.Складання тез (з 8 класу): виділяти в тексті основні структурні елементи системи наукових знань, складати тезисні плани першоджерел, наукової літератури.

15. Опрацювання інформації з Інтернету (з 9 класу): вміння працювати на ПК,орієнтуватись у пошуковій системі, правильно аналізувати та систематизувати, а також оформлювати отриману інформацію.

16. Підготовка рефератів (з 9 класу): формулювання теми та визначення її змісту, складання плану та списку літератури розкриття та обґрунтування теми, формулювання власних висновків.

17. Історичне есе (9 класу): вільне, виразно індивідуальне трактування теми, чітке її розуміння, формулювання висновків, висловлювання власної точки зору.

18. Написання дослідницької роботи в системі МАН (з 10 класу): певною мірою найвища форма пізнавальної роботи - самостійне вивчення основних структурних елементів системи наукових знань, симбіоз усіх пізнавальних вмінь, які сприяють вихованню дослідника.

Методичні вказівки до складання опорного конспекту

Конспектування один із видів переробки інформації Конспект є стислим викладом основної сутності опрацьованої літератури. Матеріал конспекту активізує знання , отримані раніше з других предметів, організують матеріал у зручну для вивчення форму

Приблизні етапи складання опорного  конспекту

1. Ознайомитись із  матеріалом підручника по темі. Зміст прочитано доцільно формулювати у вигляді плану.
2. Скласти план. Опрацьований матеріал розсортувати за важливістю.
3. Виписати основні положення питань плану. До кожного питання привести зразок. Класичні визначення, оригінальні лумки. стисло слід записувати до конспекту повністю з посиланням на автора; джерело і сторінку
4. Графічно або зо допомогою  кольоровою фону виділити особливо  важливі розділи конспекту.
5. У кінці опорного конспекту вказати список використаної літературі

               Методичні вказівки до написання схемоконспекту:

1.        Ознайомитись із матеріалом підручників, посібників, довідників, сайту з теми.

2.        С класти план матеріалу за обраною темою.

3.        Добрати до кожного пункту плану ілюстрації у виді таблиць, діаграм або графіків.

4 .   Скласти    схеми    до    кожного    пункту    плану,    доповнити їх ілюстраціями.

5.        Розкрити   питання   плану   у   виді   текстової   частини описуючого характеру, доповнюючи їх схемами та ілюстраціями.

6.        У кінці схемоконспекту вказати список використаної літератури.

Методичні вказівки до написання доповіді учня

   Доповідь - вид самостійно науково-дослідницької діяльності, де автор розкриває суть досліджуваної проблеми, наводить різні точки зору, а також власні погляди щодо неї.

Розрізняють усні (публічні) та письмові доповіді (близькі до реферату). Під час роботи над доповіддю учні проходять такі етапи:

1.Добирають та вивчають основні джерела з теми:

- енциклопедичні та галузеві термінологічні словники, які дають змогу перевірити точність вживання терміна, поновити в пам'яті якісь події, факти положення;

-тлумачні словники, словники крилатих виразів (розкривають зміст і походження окремих слів і цілих висловів);

- атласи (дають змогу вільно орієнтуватись у просторі);

- газети, журнали, спеціальні науково-популярні праці та ін. (з них можна запозичити і фактичний матеріал і прийоми дохідливого викладу, характер порівнянь та ін.).

2.Історіографія теми (дослідження питання).

3.Систематизація матеріалу Формування висловів та узагальнень.

4.Складання плану відповіді.

5.Письмове оформлення.

6.Публічний виступ з результатами дослідження.

У доповіді поєднуються три якості дослідника:

-        вміння провести дослідження;

-        вміння продемонструвати результати;

-        кваліфіковано відповісти.

Доповіді притаманний науковий, академічний стиль.

Академічний стиль — це особливий спосіб подачі текстового матеріалу, який найбільше придатний для написання навчальних та наукових робіт. Йому притаманні такі особливості:

- складні та довгі речення;

- часто вживаються слова іноземного походження, різні терміни;

- не наголошується на авторській позиції, відсутні займенники «я», фрази «моя точка зору», використовуються такі конструкції, як «на мій погляд»;

- у тексті також вживаються загальні слова та штампи.

   Розрізняють такі види доповідей:

-політичні, звітні,

- ділові,

- наукові,

У шкільній практиці частіше використовується такий вид доповіді як науковий. Він узагальнює дані, інформує про досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень. У школі така доповідь робиться це за наслідками власної наукової роботи, а за результатами досліджень з певної проблеми, що опубліковані вченими у різних виданнях: книгах, брошурах, статтях тощо. Така наукова доповідь, зроблена на основі критичного і вивчення ряду публікацій, називається рефератом.

       Пам'ятка «Як готувати доповідь»

1.        Продумай тему та заголовок. Заголовок роботи- дуже важлива частина (часто те, про що повідомляють у доповідях, не відповідає заголовку).

2.        Визнач зміст доповіді, склади план.

3.        Склади список літератури; читаючи її, виписуй все, що потрібно включити у доповідь.

4.        Доробити план, проти кожного пункту познач, з якої книги слід узяти матеріал.

5.        У вступі до роботи розкрий значення її теми. Вступна частина - це логіний підхід

до головного мотивування вашої доповіді, відправний пункт.

6.        Послідовно розкрий усі передбачені планом питання, обґрунтуй, підкріпи прикладами, фактами. Основна частина, заради якої пишеться вся доповідь, має бути співзвучною заголовку. Тут треба наводити якомога більше фактів, спираючись на аналіз і логіку.

7.        Вислови своє ставлення до теми у заключній частині. (У заключній частині треба показати досягнення і прорахунки зробити висновки, яких дійшов учень, досліджуючи задану тему.)

Методичні вказівки до написання учнями реферата.

       Реферат (від лат. гепегге - доповісти, повідомити)

1)        доповідь з певної теми, яка включає огляд відповідних літературних та інших джерел;

2)        викладення змісту наукової роботи, книги та ін.

У середніх і старших класах особливої уваги заслуговує таке завдання, як написання учнем рефератів. На сьогоднішній день ця форма роботи широко використовується у шкільному навчанні. Однак існуючі вимоги до написання спонукають учнів до машинального списування чи знаходження теми в інтернеті;

За умов відсутності захисту реферата учні не переобтяжують себе читанням або осмисленням власної роботи. Написання такого реферата не дає ніяких знань та вмінь учневі. Крім того, обсяг реферата  найчастіше становить приблизно 5-10

       сторінок.

А якщо треба написати декілька рефератів, то на його осмислення нема часу і сил.

При написанні реферату до 5 сторінок, але із власним аналізом проблеми, анотацією до роботи і при обов'язковому її захисті та відповідями на запитання учень формулює власну думку з дослідженої проблеми, демонструє уміння працювати з літературою, аналізувати, узагальнювати, робити висновки, оформляти роботу, складати розгорнутий план-конспект або тези. Написання та захист реферату надає максимальну можливість сформувати навички науково - дослідницької діяльністі.

        Можна виділити такі види рефератів:

- оглядові   - створені на основі декількох джерел (9 кл. - не менше 3-х джерел; 11 кл. - не менше 5-ти джерел);

- монографічні - створені на основі одного джерела.

Продовження долслідження знаходиться в наступній статті через технічну неможливість розмістити повністю всю роботу .